Что можно приготовить из кальмаров: быстро и вкусно

«Старик рыбачил совсем один на своей лодке в Гольфстриме. Вот уже восемьдесят четыре дня он ходил в море и не поймал ни одной рыбы. Первые сорок дней с ним был мальчик. Но день за днем не приносил улова, и родители сказали мальчику, что старик теперь явно salао, то есть самый что ни на есть невезучий, и велели ходить в море на другой лодке, которая действительно привезла три хорошие рыбы в первую же неделю. Мальчику тяжело было смотреть, как старик каждый день возвращался ни с чем, и он выходил на берег, чтобы помочь ему отнести снасти или багор, гарпун в обернутый вокруг мачты парус. Парус был весь в заплатах из мешковины и, свернутый, напоминал знамя наголову разбитого полка».

Такова предыстория событий, которые развертываются в маленьком рыбачьем поселке на Кубе. Главный герой - старик Сантьяго - «худ, изможден, затылок его прорезали глубокие морщины, а щеки были покрыты коричневыми пятнами неопасного кожного рака, который вызывают солнечные лучи, отраженные гладью тропического моря». Он научил мальчика Манолина рыбачить. Мальчик любит старика, хочет ему помочь. Он готов наловить ему сардин в качестве насадки для его завтрашнего выхода в море. Они поднимаются к бедной хижине Сантьяго, выстроенной из листьев королевской пальмы. В хижине стол, стул, в земляном полу выемка для готовки пищи. Старик одинок и беден: его трапеза - миска желтого риса с рыбой. Они беседуют с мальчиком о рыбалке, о том, что старику обязательно должно повезти, а также о последних спортивных новостях, результатах бейсбольных матчей и знаменитых игроках, таких, как Ди Маджио. Когда старик ложится спать, ему снится Африка его юности, «длинные золотистые её берега и отмели, высокие утесы и громадные белые горы. Ему не снятся более ни драки, ни женщины, ни великие события. Но часто в его снах возникают далекие страны и львы, выходящие на берег».

На следующий день рано утром старик отправляется на рыбалку. Мальчик помогает ему снести парус, подготовить лодку. Старик говорит, что на этот раз он «верит в удачу».

Одна за другой рыбацкие лодки отчаливают от берега и уходят в море. Старик любит море, он думает о нем с нежностью, как о женщине. Насадив на крючки приманку, медленно плывет по течению. Мысленно общается с птицами, с рыбами. Привыкший к одиночеству, вслух разговаривает сам с собой. Он знает разных обитателей океана, их повадки, у него к ним свое нежное отношение.

Старик чутко улавливает, что происходит в глубине. Один из прутьев дрогнул. Леска уходит вниз, старик ощущает огромную тяжесть, которая влечет её за собой. Разворачивается драматический многочасовой поединок между Сантьяго и огромной рыбой.

Старик пытается подтянуть бечеву, но у него ничего не получается. Наоборот, она тянет, как на буксире, лодку за собой. Старик сожалеет, что с ним нет мальчика. Но хорошо, что рыба тянет в сторону, а не вниз, на дно.

Проходит около четырёх часов. Близится полдень. Так не может продолжаться вечно, размышляет старик, скоро рыба умрет и тогда её можно будет подтянуть. Но рыба оказывается живучей.

Ночь. Рыба тянет лодку все дальше от берега. Вдали меркнут огни Гаваны. Старик устал, он крепко сжимает веревку, перекинутую через плечо. Мысль о рыбе ни на секунду не покидает его. Иногда ему становится её жалко. «Ну не чудо ли эта рыба, один Бог знает, сколько лет она прожила на свете. Никогда еще мне не попадалась такая сильная рыба. И подумать только, как странно она себя ведет. Может быть, потому не прыгает, что уж очень умна». Мысленно разговаривает с рыбой. «Я с тобой не расстанусь,-

Пока не умру».

Рыба начинает тянуть не так мощно, она явно ослабела. Но силы старика на исходе. У него немеет рука. Наконец леса начала идти вверх, и на поверхности показывается рыба. Она горит на солнце, голова и спина у нее темно-фиолетовые, а вместо носа - меч, длинный, как бейсбольная бита. Она на два фута длиннее лодки. Появившись на поверхности, она начинает вновь уходить в глубину, тянуть за собой лодку, и старику приходится мобилизовать все силы, чтобы не дать ей сорваться. Не веруя в Бога, он читает «Отче наш». «Хоть это несправедливо, но я докажу ей, на что способен человек и что он может вынести».

Проходит еще день. Чтобы отвлечься, старик вспоминает об бейсбольных играх. Вспоминает, как когда-то в таверне Касабланки мерился силой с могучим негром, самым сильным человеком в порту, как целые сутки просидели они за столом, не опуская рук, и как он в конце концов взял верх. Он еще не раз участвовал в подобных поединках, побеждал, но потом бросил это дело, решив, что правая рука ему нужна для рыбной ловли.

Битва с рыбой продолжается. Он держит лесу правой рукой, зная, что, когда силы иссякнут, её сменит левая. Рыба выходит на поверхность, то приближается к лодке, то отходит от нее. Старик готовит гарпун, чтобы добить рыбу. Но она отходит в сторону. От усталости мысли путаются в голове у старика. «Послушай, рыба, - говорит он ей. - Ведь тебе все равно умирать. Зачем же тебе надо, чтобы я тоже умер».

Последний акт поединка. «Он собрал всю свою боль, и весь остаток сил, и всю свою давно утраченную гордость и бросил все это против мук, которые терпела рыба, и тогда она перевернулась и тихонько поплыла на боку…». Подняв гарпун, он изо всех сил вонзает его рыбе в бок. Чувствует, как железо входит ей в мякоть, и всаживает его все глубже и глубже…

Его одолевают тошнота и слабость, у него туманится в голове, но он все-таки подтягивает рыбу к борту. Привязывает рыбу к лодке и начинает движение к берегу. Мысленно прикидывает: рыба весит не менее полутора тысяч фунтов, которые можно продать по тридцати центов за фунт. «Думаю, что великий Ди Маджио мог бы сегодня мною гордиться». Направление ветра указывает ему, в какую сторону плыть, чтобы добраться до дома.

Проходит час, прежде чем показывается первая акула. Учуяв запах крови, она устремляется за лодкой и привязанной к ней рыбой. Она приблизилась к корме, впилась в рыбу, стала её раздирать. Старик ударил её гарпуном. Она погружается на дно, утащив с собой гарпун, часть веревки и огромный кусок рыбы. «Человек не для того создан, чтобы терпеть поражение. Человека можно уничтожить, но нельзя победить».

Подкрепляется куском рыбы. Замечает плавники целой стаи акул. Они приближаются с огромной скоростью. Старик встречает их, подняв весло с привязанным к нему ножом. Акулы набрасываются на рыбу. Старик вступает с ними в битву. Одну из акул убивает. Наконец акулы отстали. Им было уже нечего есть.

Когда он вошел в бухту, все спали. Сняв мачту и связав парус, он ощутил усталость. За кормой его лодки вздымался огромный хвост рыбы. От нее остался лишь скелет.

На берегу мальчик встречает уставшего, плачущего старика. Он успокаивает Сантьяго, уверяет, что отныне они будут рыбачить вместе, ибо ему надо еще многому научиться. Он верит, что принесет старику удачу.

Наутро на берег приходят богатые туристы. Они удивлены, заметив длинный белый позвоночник с огромным хвостом. Официант пытается им объяснить, но они очень далеки от понимания той драмы, которая здесь произошла.

Хороший пересказ? Расскажи друзьям в соц.сети, пусть тоже подготовятся к уроку!

/ «Старик и море»

Главным героем повести «Старик и море» выступает одинокий старик Сантьяго. Он жил на берегу моря, и много лет занимался своим любимым делом - рыболовством. Но пришли для Сантьяго тяжелые времена, уже много дней старик не мог поймать ни одной рыбки.

Первое время он выходил в море с мальчиком Манолином, которого обучал рыбной ловле. Однако, после многих дней неудач, родители мальчика запретили выходить рыбачить со стариком, посчитав его неудачным рыбаком и нашли более везучую лодку. И действительно, через неделю, лодка, на которой теперь плавал мальчик, доставила на берег несколько больших рыб.

Выглядел старик очень усталым, изможденным тяжелой жизнью и многочисленными проблемами. Он был необычайно худым, на лице засело множество морщин, а кожа, из-за постоянного пребывания на солнце, была покрыта пигментными пятнами. Одни глаза цвета моря, сохранили молодой и живой цвет, они были голубые, и имели веселый взгляд. По глазам старика было понятно, что он сильный, отчаянный человек, который не привык сдаваться в тяжелых, жизненных обстоятельствах.

Манолин, несмотря на то, что рыбачил теперь не с ним, все равно приходил к Сантьяго и помогал ему. Лодка у Сантьяго стала старой, парус поизносился и имел множество заплат.

Однажды вечером, после очередной неудачной рыбалки, старик с мальчиком сидели, пили пиво на террасе и обсуждали море. Манолин вспоминал свою первую пойманную рыбу и выход в море со стариком. Для мальчика это были яркие и приятные воспоминания.

Сантьяго поделился с Манолин своими планами, он собирался утром выйти опять в море и попытать счастье. Юноша предложил старику свою помощь, наудить наживы в качестве приманки для рыбы.

Они поднялись к старику в лачугу. В доме Сантьяго было очень бедно, там стоял только стол, стул, кровать, а также углубление в полу, чтобы готовить еду. Трапеза старика состояла из риса и маленькой рыбешки. Манолин поддерживал старика как мог, завтра ему непременно должно повезти, он непременно принесет домой полную лодку улова.

Далее, они обсуждают новости спорта, матчи и спортсменов. После того как мальчик ушел домой, старик лег спать и ему приснились его молодые годы, рыбалка в Африке, львы, виднеющиеся на берегу, высокие утесы и белые песчаные пляжи.

Проснувшись рано утром, Сантьяго, взяв с собой запасы воды и провизии, вышел на лодке в море. Вдалеке виднелось множество таких же рыбацких лодок, медленно отчаливших от берега в сторону открытого моря.

Выходя в море, старик будто молодел душой, он очень привязан к морю и понимает его как никто другой. Находясь в лодке, он, в своем воображении, общается с обитателями морских глубин, хорошо понимая их жесты и повадки.

Внезапно Сантьяго ощутил, что леска тянется в глубину и понял, что на удочку попалась крупная рыба. Однако потянув леску, старик обнаружил, что не сможет вытянуть рыбу, из-за её внушительных размеров. Сантьяго решил выждать время, подождать пока рыба устанет, но спустя несколько часов рыба все также тянула лодку в открытое море.

Наступила ночь, в воздухе почувствовалась прохлада и старик накинул себе на плечи старый мешок. Рыбак посмотрел в сторону дома и увидел, что огни городка исчезли с горизонта. Из этого следует, что рыба уводит его все дальше от родных берегов.

Силы постепенно покидают его. Вдруг рыба показывается над гладью воды. У неё необыкновенный темно-фиолетовый окрас, а на месте носа красуется огромный меч. Рыба снова погружается вглубь океана и старается тащить за собой лодку. Рыбаку приходится собрать все силы, чтобы она не смогла соскочить с удочки. Старик, который раньше никогда не верил в Бога, в этой непростой ситуации стал молиться Всевышнему.

Прошел один день, борьба с рыбой не прекращалась. Рука старика постепенно стала неметь. Рыба словно играла с рыбаком, то появлялась на поверхности океана, то пропадала в глубине океана. Сантьяго, в свободную руку взял гарпун, чтобы при удобном случае нанести рыбе смертельный удар, но она как чувствовала и не показывалась больше на поверхности. От усталости и изнеможения у старика стала кружиться голова, его начинает мутить, он осознает, что долго не выдержит такой схватки.

Вдруг счастье улыбнулось старику, и рыба показалась на поверхности и подплыла к самому краю лодки. Сантьяго заносит клинок рыбе глубоко в мякоть. Чувствуя необыкновенную усталость, боль и тошноту, он все-таки собирает все свои оставшиеся силы, подтягивает рыбу ближе к лодке и привязывает её к борту. Определяя по ветру где находятся родные берега, старик направляет лодку к дому.

Через некоторое время на поверхности океана возникает акула. Учуяв кровь, она направляется за лодкой. Оказавшись рядом с рыбой, она стала разрывать тушу на части. Сантьяго с большим трудом вонзил в неё нож. Медленно опускаясь на дно, акула унесла за собой гарпун, одну часть веревки и большой кусок рыбы. Из мертвой рыбы снова начала течь кровь, значит, подумал старик, придут новые акулы. И действительно, через время Сантьяго увидел на горизонте стаю акул. Они стремительно подплывали к лодке, и рыбак стал готовиться к схватке с ними. Он привязал к веслу нож и стал ждать, когда акулы приблизятся к нему.

Сначала подплыла первая акула, рыбак вонзил нож в её спину и в глаза. Вторую акулу пришлось ударить ножом несколько раз, чтобы убить её. Об третью хищницу старик ломает лезвие ножа и ему приходится бить её дубинкой. В конце концов акулы отстали от старика и уплыли, но от рыбы остался один лишь скелет.

Вернулся в бухту Сантьяго глубокой ночью, когда город спал мирным сном. Снимая парус с лодки, он увидел за бортом большой хвост рыбы и скелет, исходивший из него.

Утром, встретившись с Манолином, Сантьяго зарыдал у него на груди. Юноша старается утешить рыбака, приговаривая, что теперь не оставит его и будет в море выходить только с ним. Когда они ушли в лачугу Сантьяго, возле лодки собрались туристы и стали обсуждать такую дивную рыбу. Официант находившийся рядом, пытался рассказать, что случилось, но туристы не уяснили трагедии, произошедшей в море.

“Старий і море” короткий зміст ви можете прочитати за 10 хвилин. Це історія старого Сантьяго, кубинського рибака, і його боротьбу з гігантською рибою, яка стала найбільшою здобиччю в його житті.

“Старий і море” скорочено

84 дні старий рибалка Сантьяго безуспішно виходить у море на риболовлю. І якщо перші 40 днів він рибалив з маленьким хлопчиком Маноліно, то незабаром залишився без помічника, так як батьки хлопчика порахували, що від старого відвернулася удача і відправили сина в море з більш успішним рибалкою. Старий був старий, худий і виснажений, а от очі кольору моря, були молодими і веселими. Очі людини, яка ніколи не здається.

Маноліно важко було зустрічати кожен вечір Сантьяго, який повертався з моря без улову. Але він дуже любив і поважав старого, який навчив його рибалити. І тому, щовечора хлопчик допомагав втомленому старому рибалці відносити додому снасті.

Перед тим як йти до хижі старого, Сантьяго і Манолін сиділи в рибальському кафе, де Манолін купував старому пиво. У кафе в цей час збиралися всі рибалки селища та обговорювали улов. Хлопчик зголосився принести старому наживку для наступної риболовлі. Сантьяго не втрачав надії на вдалий улов. Він говорить хлопчику, що планує завтра піти подалі в море. Хлопчикові хочеться піти на рибалку зі старим, але Сантьяго запевняє його, що він і сам з усім впорається, а Манолін повинен і далі рибалити на «щасливому» човні. Вони несуть снасті додому, але не тому, що старий боїться, що їх вкрадуть, а просто, щоб вони не відсиріли поблизу води.

Хатина старого, обстановка якої складалася з ліжка, стола і стільця, була побудована з королівської пальми. Стіни були прикрашені олеографіями. Раніше на стіні висіла ще кольорова фотографія покійної дружини старого, але Сантьяго зняв її, так як дивлячись на неї, дуже сумував за дружиною.

Щовечора хлопчик запитував старого про вечерю і пропонував розвести вогонь у вогнищі, ще він просив сіті, щоб наловити сардин на наживку. Це було своєрідним ритуалом. Манолін знав, що у старого немає їжі і сітка давно продана. Хлопчик йде за сардинами, а старий залишається читати вчорашню газету, яку йому дали у винній крамниці. Хлопчик просить його почитати про бейсбольний матч і переказати потім йому. Коли хлопчик повертається, він бачить сплячого на стільці Сантьяго. Манолін дбайливо вкриває старого рибалку ковдрою. Манолін зауважує, що незважаючи на худобу, у Сантьяго сильні і могутні плечі, і ще він звертає увагу на стару сорочку старого, всю в різнокольорових латках, як і старе вітрило. Хлопчик знову йде, не розбудивши старого. Повертається Манолін з вечерею для старого. Сантьяго їсть тушковану яловичину, чорні боби з рисом і смажені банани, які хлопчик взяв у ресторані. Манолін говорить старому, що не можна голодним ловити рибу. Сантьяго обіцяє, що віддячить господаря ресторану, який часто їх виручає, віддавши йому найкращу частину риби, яку сподівається зловити завтра. Старий і хлопчик обговорюють бейсбол і знаменитих гравців. Один з них навіть приходив в їх рибальське ресторан, але хлопчик і старий рибалка посоромилися запросити його порибалити з ними і тепер шкодують про це. Хлопчик прощається зі старим і просить його розбудити його вранці на риболовлю, так як Манолін не любить, коли його будить інший рибалка, з яким він зараз виходить у море. Старий обіцяє зайти за ним вранці.

Сантьяго, загорнувшись у ковдру, лягає спати на ліжко, на якому замість матраца постелені старі газети, а замість подушки він кладе під голову свої штани. Старий швидко засинає і йому сниться Африка, до берегів якої він ходив в юності юнгою. Старому більше не сняться бурі, великі події, жінки, величезні риби, йому сняться леви, котрі граються як кошенята, на морському березі.

Старий прокидається задовго до світанку, одягається і йде будити хлопчика. Розбудивши Маноліна, вони повертаються до хижі старого за снастями. Вони відносять їх у човен і п’ють каву в закусочній, яка відкривається дуже рано, тому що обслуговує рибалок. Манолін йде за наживкою, а Сантьяго п’є ще кави, бо знає, що більше до вечора він нічого не буде їсти. У човен старий не бере їжу, тільки воду. Манолін приносить наживку і бажає старому удачі. Старий виводить човен з гавані і в темряві чує, як інші рибалки теж виходять в море. Сантьяго вирішує піти сьогодні далеко в море і налягає на весла.

Світає. Старий мірно гребе і розмірковує про море. Він порівнює море з жінкою. Воно також дарує великі милості і робить необдумані вчинки. Ще не розвиднілось, а старий вже закинув гачки з наживками.

Встало сонце. Старий бачить інші човни, але вони набагато ближче до берега, ніж його. Через 2 години човен старого ще більше віддалився від берега. Птах-фрегат допомагає Сантьяго вистежувати рибні косяки і він ловить тунця, з якого планує зробити наживку. Човен старого пішов так далеко в море, що вже не видно берегової лінії. Але старий не тривожиться. Сантьяго впевнений, що він завжди знайде дорогу додому. Всі його думки про те, що сьогодні йому обов’язково пощастить, і він зловить велику рибу.

Полудень. Стає дуже жарко. І нарешті у Сантьяго клюнула риба. Старий відразу зрозумів, що риба велика і йому знадобиться весь його досвід, щоб її зловити. Але він твердо впевнений у своїх силах. Старий вирішує, що риба вже мертва і хоче її витягнути, але в нього нічого не виходить. Риба виявилася живою і потягнула човен рибалки за собою в море. Старий шкодує, що хлопчик зараз не з ним, йому не завадив би помічник. Протягом 4 годин риба буксує човен старого і не думає вмирати. Старий втомився і хоче пити, але боїться втратити лісу. Він береже сили. Він думає, про те, щоб його не підвели руки.

Вночі похолодало і линвою старому натерло спину. Він починає втомлюватися, так як тримає линву руками, боячись прив’язати її до човна. Адже якщо риба рвоне, вона може порвати линву і піде на глибину. Але якщо тримати линву руками, при ривку можна обережно стравлювати мотузку, не давши їй натягнутися і порватися. Старий уже розуміє, що спіймана їм на гачок риба дуже велика і сильна. Але Сантьяго знає і те, що він сильніше і досвідченіше її, і просто зобов’язаний її перемогти. Він знову шкодує, що з ним немає Маноліна. Сантьяго розмірковує про долю спійманої їм риби, і своїй долі теж. Про те, що тепер їхні долі пов’язані, що він народився рибалкою, а вона рибою.

На світанку риба смикнула линву так сильно, що старий, впавши, розсік до крові щоку. Розвиднілося. Риба так само невтомно тягне човен. Вона ще повна сил, але пливе вже на меншій глибині. Старий молить Господа про те, щоб риба виринула, а йому вистачило сил впорається з нею. Риба робить ще спробу вирватися і старому розсікає линвою руку. Він нарікає на себе, за те що дав рибі поранити себе. Тепер йому доводиться тримати линву лівою рукою. Старий зауважує, що риба тягне човен повільніше. Він розуміє, що скоро йому знадобляться всі його сили і вирішує підкріпитися. Але у нього з їжі є тільки сирий тунець, який він і їсть, попередньо розробивши, шкодуючи про те, що не взяв з собою сіль і лимон. Від тяжкості риби у старого затекла ліва рука. Старий дивиться на море і розуміє, як він самотній. Він не любить бути безпорадним, тому зараз всі його думки про те, що б ліва рука знову почала діяти. Він зауважує, що риба піднімається на поверхню води. Тільки зараз старий усвідомив наскільки вона величезна. Це була меч-риба, розміром більше його човна. Риба знову потягнула човен. Старий, чимало бачив на своєму віку риб, розуміє, що ця найбільша з коли-небудь виловлених ім. І з нею він зараз повинен битися самостійно. Старий читає молитви Богу і Богородиці. Після полудня Сантьяго зауважує, що риба змінила напрямок.

Старий відпочивав і розминав ліву руку. Він думав про бейсбол. Коли зайшло сонце, старий підбадьорився і згадав випадок зі свого життя, коли він виграв змагання і отримав звання Сантьяго-Чемпіон. Тоді він цілу добу просидів, зчепившись руками з могутнім негром, найсильнішою людиною в порту. Коли глядачі стали наполягати, щоб судді оголосили нічию, він все-таки поборов суперника і переміг.

Старому вдається зловити макрель собі на вечерю. Він знову їсть рибу сирою. Сантьяго дуже втомився, у нього болять спина і руки. Але старий рибалка підбадьорює себе тим, що ноги в нього в порядку, їжі і води вистачить ще на день, а риба пливе повільніше.

Настала друга ніч його протиборства з рибою. Старий милується зоряним небом. Йому стає шкода рибу, яку він піймав, але ця жалість не позбавляє його рішучості цю рибу вбити. Старому вдається відпочити пару годин. Він хоче поспати, але боїться втратити рибу. Тоді він вирішує поїсти. Обробивши макрель, він змусив себе з’їсти половину філе, при цьому старий зауважує, що тунець був смачнішим. Він розуміє, що він повинен їсти цю противну сиру макрель, щоб впоратися з рибою. Човен рухається все повільніше, і старий розуміє, що риба теж втомилася. Поки вона поводиться смирно, старий вирішує поспати.

Він прокидається від ривка, ліска, обпікаючи долоню, йшла в воду. Потім риба стала стрибати. Старий насилу утримував линву. Сантьяго знову шкодує, що з ним немає помічника. Старий радіє, що риба під час стрибків набрала повітря, і тепер не зможе піти на глибину. Тепер старий чекає, коли вона почне кружляє навколо човна, намагаючись вирватися.

Світає. У старого болять розсічені линвою руки, але він заспокоює себе тим, що для чоловіка біль не страшна. Настав 3 ранок його риболовлі. Риба стала робити кола навколо човна, а старий підводити її ближче для вирішального удару. Сантьяго змусив рибу перевернутися, потім ударив прямо в серце гарпуном. Старий сильно ослаб, і йому було дуже погано. Але, подолавши нудоту і слабкість, він підтягнув здобич до човна і закріпив вздовж борту. Риба була така величезна, що можна було подумати, що це до неї прикріпили човен. Старий поставив вітрило і попрямував до берега.

Йому хотілося їсти, але не на що було зловити навіть маленьку рибку. Тоді старий натрусив з водоростей креветок і підкріпився ними. Попивши води, Сантьяго відчув себе набагато краще. Він плив додому з дуже багатою здобиччю і часто поглядав на рибу, все ще не вірячи в свою удачу.

Перша акула наздогнала човен, десь, через годину. Вона відчула запах риб’ячої крові і попливла по сліду. Це була дуже велика акула, яка нічого не боялася. Старий, помітивши її, приготував гарпун. Він зрозумів, що вона накинеться на рибу і приготувався захищати свій улов. Акулі вдалося відкусити шматок м’яса від риби, перш ніж старий убив її. Акула потонула, потягнувши гарпун старого на дно. Знівечена акулою, риба більше не радувала старого. І ще він чекав інших акул. З ножа і весла він зробив зброю проти інших акул.

Парус надувало свіжим вітром, і човен швидко йшов до берега. До старого рибалці повернулася надія, що він все-таки доставить свою здобич на берег. Старий спробував свою рибу на смак і зрозумів, що за таке смачне і соковите м’ясо, він може виручити багато грошей. Але запах риби лунав по всьому морю, і старий нічого з цим зробити не міг. Через 2 години припливли 2 акули, які стали рвати рибу. Старий убив і їх. Риба тепер зовсім не приваблювала погляд старого. Акули вигризли найкраще м’ясо. Сантьяго вже пошкодував, що взагалі виловив її. Незабаром припливла ще акула, убивши яку, Сантьяго зламав ніж.

Наступав вечір, а берег був навіть ще не видно. Перед самим заходом сонця на човен напали ще акули, вони рвали з риби шматки м’яса, а старий безуспішно намагався вбити їх кийком. Відігнавши акул, старий помітив, що половину риби вони вже з’їли. Акули стали кружляти близько човна. Сонце майже зайшло, але Сантьяго вирішив не здаватися і битися з акулами, поки не помре. Він плив у темряві додому і думав про те, що непогано де-небудь купити удачі. І сам собі відповідав, що йому нема на що її купити. Тільки біль в руках давала йому зрозуміти, що він ще не вмер.

Незабаром він помітив міські вогні. Тіло його ломило і саднило руки. Він мріяв про будинок і сон. Але опівночі старий знову бився з акулами, які напали цілою зграєю. Він бив у темряві кийком, поки його не вирвали з рук. Потім висмикнув румпель і бив ім. Але акули з’їли все м’ясо з риби і попливли. Старий ледве дихав і в роті відчув присмак міді. Він сплюнув у воду. Старий відчув себе зовсім переможеним. Він поплив додому, ні про що не думаючи й нічого не відчуваючи. Човен йшла швидко і легко, адже його більше не гальмувала тяжкість риби. Старий думав, що човен і вітрило цілі, а румпель не складно зробити новий.

Додому він повернувся, коли всі навколо спали. Звернувши вітрило, він узяв снасті і пішов додому. Він так страшно втомився, що кілька разів зупинявся, щоб перепочити. Удома він попив води і ліг спати. Він ще спав, коли вранці прийшов Манолін. Сьогодні човни через сильний вітер не вийшли в море. Хлопчик переконався, що старий дихає і пішов йому за кавою. Внизу біля човна старого, рибалки вимірювали залишки риби. У рибі було 18 футів. Хлопчик заплакав, так йому було шкода старого і його зранені руки. Він приніс Сантьяго кави і став чекати коли він прокинеться.

Прокинувшись, старий пив каву і скаржився хлопчикові, що акули його перемогли. Але Манолін сказав йому, що він переміг рибу. Він розповів старому рибалці, що його шукали і рибалки, і берегова охорона, і навіть літак. Але старий сказав, що він дуже далеко йшов у море. Сантьяго зізнався, що скучив за хлопчиком. А Манолін сказав, що тепер він буде рибалити тільки зі старим, який повинен навчити його всьому, що знає сам. А поки, старому треба підлікувати руки, і Манолін пішов за ліками в аптеку. Сантьяго попросив принести ще газети, за ті дні поки його не було. Старий знову заснув, йому снилися сни, а хлопчик сторожив його сон.

Серед безкраїх просторів океану на острові Куба загубилося маленьке селище, де живуть самі рибалки, і все життя пов"язане тут з морем. Головний герой повісті, старий рибалка на ім"я Сантьяго, напевне найстаріший з тих, хто промишляв сам-один на своєму човні на Гольфстрімі. Уже 84 дні він повертався без риби. Перші сорок з цих днів разом з ним ходив у море хлопець, але потім батьки веліли Маноліну виходити в іншому човні, бо рибальська вдача відвернулася від старого Сантьяго. Але хлопцю було шкода старого, він приходив на берег і допомагав йому: ніс багор, гарпун або парус. "Вітрило було полатане мішковиною і, згорнуте, скидалося на прапор вщент розбитого полку".

Сам старий був худий, виснажений, із темними плямами від "нешкідливого нашкірного раку", який виникає під впливом сонячних променів. На руках виднілися шрами віджилки, яка порізала йому шкіру, коли він тягнув великих риб. Але шрами ті були старі, "як шпари у безводній пустелі". Усе у нього було старе, крім очей, які мали колір моря, "веселі очі людини, яка не здається".

Коли вони вдвох з хлопцем йшли від берега, Манолін сказав, що знову хоче ходити у море зі старим, бо вже заробив трохи грошей. Старий навчив малого ловити рибу, і хлопець любив старого. Він вірив, що старому ще пощастить, а поки запропонував почастувати його пивом. Старий погодився. "Що ж,- відповів він.- Якщо рибалка хоче почастувати рибалку..." Вони сіли на "Терасі", у маленькому ресторанчику, якій відвідували рибалки. Дехто з молодих сміявся над старим, але той не ображався. Літні рибалки із сумом дивилися на нього. Манолін попросив дозволу допомогти старому наловити сардин для приманки, але той відмовився: хай малий краще пограє у бейсбол, а весла тримати він ще й сам може. Вони пригадали, як хлопець перший раз вийшов у море зі старим, тоді Маноліну було п"ять років, але він не забув нічого. Старий подивився на малого довірливо і сказав: якби той був його сином, то він би взяв його у море, але у хлопця є батьки, до того ж Манолін, здається, попав на щасливий човен. Хлопець сказав, що знає, де можна взяти чотири живці. Старий запитав, чи малий не має наміру вкрасти живців. Хлопець відповів: якби було треба, то й вкрав би, але цих він купив. Разом вони прийшли у халупу старого, зроблену з пальмового листя. У цій бідній домівці були лише стіл та стілець, у земляній долівці - ямка для приготування їжі. Стіни колись прикрашала фотокартка дружини старо го, але після її смерті він сховав той портрет, бо дивитися на нього було дуже тоскно. Хлопець запитав, що в старого на вечерю. Той відповів, що миска жовтого рису з рибою. Хлопець запропонував розпалити вогонь, але старий відмовився, запевняючи, що поїсть холодним. Тоді хлопець попросив дозволу взяти сітку для сардин, старий дозволив. І хлопець, і старий добре знали, що сітку ту вже давно продали, однак кожного дня вони робили вигляд, що вона є. Не було й миски рису з рибою, і хлопець це знав. Старий був упевнений, що 85 щасливе число, і назавтра він може впіймати рибу на тисячу фунтів. Хлопець пообіцяв десь позичити сітку і наловити сардин, а старий тим часом хай посидить і відпочине на сонечку. Старий погодився, сів на стілець читати газету, аби потім розповісти малому, що там пишуть про бейсбол. Хлопець не був певен, чи є й та газета, чи то теж лише вигадки старого. Але старий дістав газетний аркуш з-під ліжка, пояснив, що то подарунок приятеля. Старий хотів би купити лотерейний білет з цифрою 85, адже назавтра вісімдесят п"ятий день, як він не вловив жодної риби. Тільки шкода, що грошей на це немає. Малий запропонував позичити гроші. Але старий відповів, що намагається не позичати: бо спочатку боргуєш, тоді - старцюєш. Манолін пішов ловити сардини, собі й старому. Коли він повернувся, той спав, сидячи на стільці. Хлопець загорнув плечі старого ковдрою, не збудивши, пішов. Коли він повернувся вдруге, старий все ще спав. Хлопець торкнувся його коліна.. Стрий прокинувся. Хлопець приніс вечерю. Старий запевняв, що він не такий вже й голодний, але малий заперечив, що не можна ловити рибу, нічого не ївши, І поки він, Манолін, живий, із старим цього не станеться, їжу хлопцю дав власник ресторанчика "Тераса". Старий зауважив, що треба тому віддячити, бо він не вперше виручає старого і малого. Хлопець відповів, що вже подякував, хай старий тим не переймається. Старий пообіцяв віддати хазяїну ресторану кращу частину тої риби, яку він уловить. Потім вони говорили про спортивні новини, про результати бейсбольних матчів, про славетних гравців, таких, як Ді Маджіо. Стомлений старий ліг спати. Ві сні він бачив Африку, де був юнаком. "Йому тепер не сняться ні бурі, ні жінки, ні видатні події, ні великі риби, ні бійки, ні змагання у силі, ні дружина. Але часто-густо у його снах виникають далекі країни й леви, що виходять на берег".

Наступного ранку, ще вдосвіта, старий, як завжди, збудив хлопця. Та навіть уже ідучи поруч із старим, хлопець ще міг прокинутися. Старий пригорнув малого за плечі до себе, попросив пробачення. Той відповів, що така вже їхня чоловіча доля. Разом вони принесли парус, підготувати човен. Потім пили каву. Хлопець запитав, як спалося старому. Той відповів, що добре, бо він вірив: цього разу йому поталанить. Малий приніс сардини й живців із холодильника. Хлопець і старий побажали один одному рибальського щастя.

Один по одному човни виходили в море. "Старий заздалегідь вирішив, що піде далеко від берега; він залишив позаду пахощі землі і правив тепер у свіже ранкове дихання океану". Він любив цей чарівний морський світ, кожен його мешканець був добре відомий старому рибалці, кожен викликав певні почуття. "Старий думав про море, як про жінку, що дарує або відмовляє у милості, а якщо і дозволяє собі недобрі чи непродумані вчинки,- що ж поробиш, таку вже має натуру". Сонце ще не зійшло, він насадив приманку на гачки і пустив човен за течією. Старий, як завжди, чітко знав, на якій глибині знаходиться його приманка. Він ніколи це дозволяв собі, аби гачок із наживою плив за течією, його мотузки майже прямо пірнали у глибінь океану. Старий не відчував своєї провини у тому, що риба не ловиться. Йому просто не щастило. Він спостерігав за морем і воно для нього було, як відкрита книга. Он птах кружляє над водою, напевно, там якась риба. Старий направив човен туди. Через кілька хвилин над водою піднялася літаюча риба. Старий знав, що випірнути рибу примусила золотава макрель. У повітрі на літаючу рибу полював птах. Але старий відав, що такий птах цій рибі не страшний, а от від макрелі вона навряд чи втече. Розумів він і те, що йому макрелі цього разу не зловити, надто швидко та пливе. Старий подумав, що, можливо, його велика риба десь поруч. Хмарки й сонце віщували гарну погоду. Він помітив португальських фізалій, що своїми отруйними щупальцями завдавали великого клопоту рибалкам: отрута їхня діяла миттєво, руки вкривалися виразками, коли цих створінь доводилося виймати з рибальських снастей. Старому подобалося дивитися, як морські черепахи залюбки їли фізалій. Він любив зелених черепах, не відчував перед ними, як інші, марновірного остраху через те, що серце їхнє живе довго після того, як черепаху розрубають на шматки. Він думав, що має таке саме серце, а руки й ноги його схожі на черепашачі лапи. Старий знов побачив птаха і знов направив човен туди, де кружляв його помічник. Цього разу старому поталанило впіймати тунця. Старий сказав голосно, що то буде гарна наживка. Він не помітив, коли почав говорити сам до себе. Напевне, тоді, коли залишився без хлопця. У морі вони мало говорили, бо тут не годиться розмовляти без потреби. Старий завжди поважав цей звичай. Але тепер його висловлені у голос думки нікому не заважали. Старий подумав, що міг пити за течією й трохи поспати, але це вісімдесят п"ятий день і треба бути напоготові. Саме у цю мить він відчув, як риба клюнула наживку. Тепер усю свою увагу він віддав рибі, що вчепилася у, гачок.

Так почався тривалий і виснажливий двобій старого й величезної риби. Він добре знав, коли треба тягнути снасті, коли пустити. Спочатку він дав рибі наїстися і добре вчепитися за гачки. Йому хотілося подивитися на рибу, аби знати, з ким має справу, бо добре знав "характери" всіх мешканців моря. Але риба не показувалася. Вона потягла човен у відкрите море. Старий відчув, як йому тепер потрібна допомога, пошкодував, що хлопця не було поруч.

Минуло чотири години, а. він усе ще не. бачив риби. Старий знав, що риба далеко відтягнула човен у північно-західному напрямі. Та знав він і те, що так довго тривати не може: риба втомиться, помре, тоді можна буде її підтягнути до човна. Аби тільки вона не потягла надію. Минуло ще кілька годин. Риба вперто тягнула човен і жодного разу не вистрибнула з води.

Минала вже ніч. Риба тягла човен, не змінюючи напряму. Старий утомився, але міцно тримав жилку, яку перекинув через плече на спину. Він тепер був один в океані. Вогні Гавани згасли. Але він не мав права відволікатися на такі думки. Пошкодував, що хлопець далеко, старому так потрібна була допомога. Він знав, що у старості людина не повинна бути самотня, та розумів, що це неминуче. Старий нагадав сам собі, що на світанку йому треба з"їсти тупця, бо сили залишать його. Він думав про рибу. Хто знає, скільки років прожила вона світі. Старому іноді ставало її шкода. Йому ніколи не попадалася така велика, розумна й сильна риба, він подумки розмовляв із нею. "Я не покину тебе, поки не вмру",- пообіцяв їй старий.

Зійшло сонце, а човен так само тягнуло вперед. Старий хотів би, аби риба пішла за течією: це було б свідченням того, що вона втомилася. Але сонце вже піднялося високо, а риба й не думала втомлюватися. З півночі прилетіла маленька пташка. Старий бачив, яка вона втомлена. Йому шкода стало цієї маленької пташки, яка зважилася летіти через океан. Він розмовляв із нею, наче з людиною, запитав скільки їй років, запросив сісти на жилку, яку натягували вони вдвох із рибою.

Несподівано риба сіпнулась, і старий упав. Риба стягнула б його у море, якби старий не попустив жилку. Він відчув, як із правиці текла кров: жилка розрізала шкіру.

«Старик рыбачил совсем один на своей лодке в Гольфстриме. Вот уже восемьдесят четыре дня он ходил в море и не поймал ни одной рыбы. Первые сорок дней с ним был мальчик. Но день за днем не приносил улова, и родители сказали мальчику, что старик теперь явно salao, то есть самый что ни на есть невезучий, и велели ходить в море на другой лодке, которая действительно привезла три хорошие рыбы в первую же неделю. Мальчику тяжело было смотреть, как старик каждый день возвращался ни с чем, и он выходил на берег, чтобы помочь ему отнести снасти или багор, гарпун и обернутый вокруг мачты парус. Парус был весь в заплатах из мешковины и, свернутый, напоминал знамя наголову разбитого полка».

Такова предыстория событий, которые развертываются в маленьком рыбачьем поселке на Кубе. Главный герой — старик Сантьяго, он был «худ, изможден, затылок его прорезали глубокие морщины, а щеки были покрыты коричневыми пятнами неопасного кожного рака, который вызывают солнечные лучи, отраженные гладью тропического моря». Это он научил мальчика Манолина рыбачить, а мальчик любил старика. Он исполнен жалости к старику, хочет ему помочь. Он готов наловить ему сардин в качестве насадки для его завтрашнего выхода в море. Вместе они поднимаются к бедной хижине Сантьяго, выстроенной из крепких трилистников королевской пальмы. В хижине лишь стол, стул, а в земляном полу выемка для готовки пищи на древесном угле. Старик одинок и беден: его трапеза — миска желтого риса с рыбой. Они беседуют с мальчиком о рыбалке, о том, что старику обязательно должно повезти, а также о последних спортивных новостях, результатах бейсбольных матчей и знаменитых игроках, таких, как Ди Маджио. Когда утомленный старик ложится спать, ему снится Африка его юности, «длинные золотистые ее берега и отмели, высокие утесы и громадные белые горы. Ему не снятся более ни драки, ни женщины, ни великие события. Но часто в его снах возникают далекие страны и львы, выходящие на берег».

На следующий день рано утром старик отправляется на очередную рыбалку. Мальчик помогает ему снести парус, подготовить лодку. Старик говорит ему, что на этот раз он «верит в удачу».

Одна за другой рыбацкие лодки отчаливают от берега и уходят в море. Гребя веслами, старик чувствует приближение утра. Он любит море, он думает о нем с нежностью, как о женщине, которая «дарит великие милости». Любит он и птиц, и рыб, обитающих в бездонной зеленой толще. Насадив на крючки приманку, он медленно плывет по течению. Он мысленно общается с птицами, с рыбами. Привыкший к одиночеству, вслух разговаривает сам с собой. Природа, океан воспринимаются им как живое существо. Он знает разных рыб и обитателей океана, их повадки, у него к ним свое нежное отношение. «Он любил зеленых черепах за их изящество и проворство, а также за то, что они так дорого ценились, и питал снисходительное отношение к одетым в желтую броню неуклюжим и глупым ложным карет-там, прихотливым в любовных делах и поедающим с закрытыми глазами португальских фезалий».

Но вот начинается серьезный лов, и все его внимание сосредоточивается на леске, ее состоянии: он чутко улавливает, что происходит в глубине, как реагирует рыба на наколотую на крючок наживку. Наконец один из зеленых прутьев дрогнул: это значит, что на глубине ста морских саженей марлин стал пожирать сардин. Леска начинает уходить вниз, скользя у него между пальцев, и он ощущает огромную тяжесть, которая влечет ее за собой. Разворачивается драматический многочасовой поединок между Сантьяго и огромной рыбой.

Он знает, когда надо тянуть леску. «Клюнула, — сказал старик. — Пусть теперь поест как следует. Он позволил лесе скользить между пальцами, а левой рукой привязал свободный конец запасных мотков к петле двух запасных мотков второй удочки. Теперь все было готово. У него в запасе было три мотка лесы, по сорок саженей в каждом, не считая той, на которой он держал рыбу».

Старик пытается подтянуть бечеву, но у него ничего не получается. Наоборот, она тянет, как на буксире, лодку за собой, медленно смещаясь к северо-западу. И старик горько сожалеет, что рядом с ним нет мальчика. Но хорошо, что еще рыба тянет в сторону, а не вниз, на дно. Проходит около четырех часов. Близится полдень. Так не может продолжаться вечно, размышляет старик, скоро рыба умрет и тогда ее можно будет подтянуть. Но рыба оказывается слишком живучей. «Хотелось бы мне на нее взглянуть, — думает старик. — Хотелось бы мне на нее поглядеть хоть одним глазком, тогда я бы знал, с кем имею дело».

Проходит ночь. Рыба тянет лодку все дальше от берега. Вдали меркнут огни Гаваны. Старик устал, он крепко сжимает веревку, перекинутую через плечо. Ему нельзя отвлекаться. Ему очень жаль, что рядом нет Манолина, который бы ему помог. «Нельзя, чтобы в старости человек остался один, — внушает он себе. — Но это неизбежно». Мысль о рыбе ни на секунду не покидает его. Иногда ему становится ее жалко. «Ну не чудо ли эта рыба, один Бог знает, сколько лет она прожила на свете. Никогда еще мне не попадалась такая сильная рыба. И подумать только, как странно она себя ведет. Может быть, потому не прыгает, что уж очень умна». Вновь и вновь сожалеет он, что рядом с ним нет его юного помощника. Подкрепившись выловленным сырым тунцом, он продолжает мысленно разговаривать с рыбой. «Я с тобой не расстанусь, пока не умру», — говорит ей старик.

Рыба начинает тянуть не так мощно, она явно ослабела. Но силы старика на исходе. У него немеет рука. Наконец леса неожиданно начала идти вверх и на поверхности океана впервые показывается рыба. Она горит на солнце, голова и спина у нее темно-фиолетовые, а вместо носа — меч, длинный, как бейсбольная бита. Она на целых два фута длиннее лодки. Появившись на поверхности, она начинает вновь, видимо испуганная, уходить в глубину, тянуть за собой лодку, и старику приходится мобилизовать все силы, чтобы не дать ей сорваться. Впервые ему приходится сражаться с такой огромной рыбой в одиночку.

Не веруя в Бога, он читает десять раз молитву «Отче наш». Он чувствует себя лучше, но боль в руке не уменьшается. Он понимает, что рыба — огромная, что надо беречь силы. «Хоть это несправедливо, — убеждает он себя, — но я докажу ей, на что способен человек и что он может вынести». Он называет себя «необыкновенным стариком» и должен это подтвердить.

Проходит еще один день. Чтобы как-то отвлечься, он вспоминает об играх в бейсбольных лигах. Вспоминает, как когда-то в таверне Касабланки мерился силой с могучим негром, самым сильным человеком в порту, как целые сутки просидели они за столом, не опуская рук, и как он, в конце концов, взял верх. Он еще не раз участвовал в подобных поединках, побеждал, но потом бросил это дело, решив, что правая рука ему нужна для рыбной ловли.

Еще долгие часы продолжается битва с рыбой. Он держит лесу правой рукой, зная, что, когда силы иссякнут, ее сменит левая. Как нужен ему в этот момент мальчик. Но он один в огромном океане, ведущий поединок с невиданных размеров рыбой. Наконец рыба, сделав несколько кругов, начинает выходить на поверхность. Она то приближается к лодке, то отходит от нее. Старик готовит гарпун, чтобы добить рыбу. Но она отходит в сторону. От усталости мысли путаются в голове у старика. «Послушай, рыба, — говорит он ей. — Ведь тебе все равно умирать. Зачем же тебе надо, чтобы я тоже умер».

Наступает последний акт их поединка. «Он собрал всю свою боль, и весь остаток сил, и всю свою давно утраченную гордость и бросил все это против мук, которые терпела рыба, и тогда она перевернулась и тихонько поплыла на боку, едва не доставая мечом до борта лодки; она чуть было не проплыла мимо, длинная, широкая, серебряная, перевитая фиолетовыми полосами, и казалось, что ей не будет конца». Подняв гарпун, он изо всех сил, какие только в нем были, вонзает его рыбе в бок. Он чувствует, как железо входит ей в мякоть, и всаживает его все глубже и глубже...

Его одолевают тошнота и слабость, у него туманится в голове, но он все-таки подтягивает рыбу к борту.

Теперь старик привязывает рыбу к лодке и начинает движение к берегу. Мысленно он прикидывает: рыба весит не менее полутора тысяч фунтов, которые можно продать по тридцати центов за фунт. Имея в виду знаменитого игрока бейсбола, он говорит себе: «Думаю, что великий Ди Маджио мог бы сегодня мною гордиться». И пусть у него руки еще кровоточат, он устал, измучен, но он одолел рыбу. Направление ветра указывает ему, в какую сторону плыть, чтобы добраться до дома.

Проходит час, прежде чем показывается первая акула. Учуяв запах крови, она, то появляясь, то исчезая в глубине, устремляется вслед за лодкой и привязанной к ней рыбой. Она спешит, потому что добыча близко. Она приблизилась к корме, ее пасть впилась в кожу и мясо рыбы, стала ее раздирать. В ярости и злобе, собрав все силы, старик ударил ее гарпуном. Вскоре она погружается на дно, утащив с собой и гарпун, и часть веревки, и огромный кусок рыбы.

«Человек не для того создан, чтобы терпеть поражение, — произносит старик слова, ставшие хрестоматийными. — Человека можно уничтожить, но нельзя победить».

Он подкрепляется куском мяса выловленной рыбы в той ее части, где побывали зубы акулы. И в этот момент он замечает плавники целой стаи пятнистых хищниц. Они приближаются с огромной скоростью. Старик встречает их, подняв весло с привязанным к нему ножом. С яростью акулы набрасываются на рыбу. Они рвут ее тело. Старик вступает с ними в битву. Одну из акул он убивает.

«...В полночь он сражался с акулами снова и на этот раз знал, что борьба бесполезна. Они напали на него целой стаей, а он видел лишь полосы на воде, которые прочерчивали их плавники, и свечение, когда они кидались рвать рыбу. Он бил дубинкой по головам и слышал, как лязгают челюсти и как сотрясается лодка, когда они хватают рыбу снизу. Он отчаянно бил дубинкой по чему-то невидимому, что только мог слышать и осязать, и вдруг почувствовал, как что-то ухватило дубинку и дубинки не стало». Наконец акулы отстали. Им было уже нечего есть.

Когда он входил в бухту, все уже спали. Сняв мачту и связав парус, он ощутил всю меру усталости. За кормой его лодки вздымался огромный хвост рыбы. От нее остался лишь белый скелет. На берегу мальчик встречает уставшего, плачущего старика. Он успокаивает Сантьяго, уверяет, что отныне они будут рыбачить вместе, ибо ему надо еще многому научиться у старика. Он верит, что принесет старику удачу.

Наутро на берег приходят богатые туристы. Они удивлены, заметив длинный белый позвоночник с огромным хвостом. Официант пытается им объяснить, но они очень далеки от понимания той драмы, которая здесь произошла.

Заключительные слова повести: «Наверху в своей хижине старик опять спал. Он снова спал, лицом вниз, и его сторожил мальчик. Старику снились львы».